Збиранка - М.Грибовичі - Гамулець - Брюховичі (27.11.2011)

Околиці Львова



     Усе почалось з того, що ми сіли не на той автобус і тому почали прогулянку не з Брюховичів, а зі Збиранки. Знаючи ці місця, ми одразу направились в сторону села Малі Грибовичі. Попри дуже мальовничу околицю, були там деяки цікавинки, як от ставочок з місцем відпочинку і аж 15 метрів асфальту перед придорожньою капличкою (хата неметена, але образ має блистіти!).

Цікавинки

 

     Заможні будинки чередувались з бідою і руїнами, по дорозі проїжджали то змучений «Москвіч», то чорна  «Toyota»…

     Над усім селом височіла цікава гора, відома залишками городища Грибов з IX-X століття.

    Але ми якнайшвидше прямували долиною до Брюхович.

Однак по дорозі ну ніяк не можна було оминути увагою гарну дерев'яно-бляшану церкву в селі Гамулець.

 

Троїцька церква (XVIII ст.)


    Пам’ятка архітектури національного значення Троїцька церква знаходиться у присілку смт. Брюховичі, селі Гамулець.

Збудована вона у 1756 року (за іншими відомостями - у 1775 року). Перед Другою світовою війною церква належала до греко-католицької парафії Великих Грибович, водночас нею користувалися греко-католики Брюхович. Сьогодні церква перебуває у спільному користуванні громад різних конфесій УГКЦ та УПЦ КП.

     Хоча церква збудована у XVIII столітті, місцеві парафіяни обов'язково розкажуть вам, що в ній вінчався сам Богдан Хмельницький. Розбіжність в століттях їх не хвилює. Я навіть не заризикував би сказа ти бабцям-прихожанкам, що знаю іще пару "богдано-шлюбних" церков і те, що він не мав стільки жінок. Навіть якби бабці мені повірили, то я б зменшив в їхніх очах історичну вартість церкви, але навіщо це мені і чи потрібно це їм?

 

     Науковці стверджують, що храм належить до рідкісного типу двокамерних церков, які складаються тільки з двох зрубів. Третя частина церкви - бабинець - це скоріше сіни, збудовані незрубним методом. Мені не вдалось увійти до церкви, щоб у цьому переконатись, хоча ззовні вона виглядає саме так.

 

     Перед церквою стоїть гарний кам'яний хрест, на якому ще можна розрізнити окремі слова на польській мові, але прочитати увесь текст, сильно знищений зубом часу, вже неможливо.

     Іще один вид на церкву - зі сторони апсиди. Конструктивно усе дуже гарно,.. але покриття бляхою знівечило візуальне сприйняття чудових зламів і переходів поверхонь дерев'яної будівлі. До того ж стан бляхи теж не є найліпшим.
     Помітно ще один бляшаний "огріх": очевидно, коли церкву обшальовували, то бляху просто повідгинали, а от загнути назад чи то забули, чи не змогли. Отож тепер між вертикальними поверхнями і дашками утворились такі собі снігозбирачі:
Бляха

      Найбільш автентичні фрагменти зрубу пофарбовані в синій колір. В іконографії вважається, що синій колір - це символ незрозумілих таємниць та вічної божественної істини, неба як житла найвищих сил.
      Але що ж, деколи так буває - ніде правди діти - в сільському магазині могло просто не бути іншої фарби.
Синій зруб

      При чому ні бляха, ні фарба не заважають червицям вперто століттями гризти смачне дерево. Може би варто взяти під охорону ці маленькі створіння, які з фанатичною вірністю не покидають стін старовинної святині?
Червиця
      Чомусь в усьому ансамблі церкви найбільше мене завжди вражала мурована брамна дзвіниця, складена з вапняка в нижній частині та потужного бетону у верхній.
      Дзвіниця        

      Старі дзвони ще служать, закликаючи людей на службу божу. Напис на дзвоні є згадкою про львівського фабриканта Зиґмунта Мозера, а про його фабрику можна прочитати на сайті lvivcenter:
       Відоме львівське підприємство другої половини ХІХ ст. – фабрика металевих виробів Зигмунта Мозера - розташувалося на земельній ділянці між вул. Красицьких, 5 (Огієнка) та Городоцькою. Фабрика виготовляла сільськогосподарські машини та приладдя, пожежні помпи, дзвони різноманітних розмірів. Її власник, Зигмунт Мозер, від 1871 до 1882 р. був радним міста Львова і працював у секції будівництва та публічних робіт. 1895 р. на місці давньої фабрики Мозера збудовано другу споруду Дирекції залізниці (нині – залізнична лікарня).

    На моєму фото добре видно напис "ZYG MOZER 1880" (признаюсь, що це фото аналогічного дзвону з села Малі Грибовичі).
Дзвін

     Позаду старенької церкви будується нова, (красивіша, бо вища !!!) вже трохи оббита бляхою, але ... золотою. Однак виявилось, що новий храм стала яблуком розбрату між селянами різних конфесій. На жаль, я так і не взнав, хто будує нову церкву.

 


       Ось що можна прочитати про цей конфлікт:
   Релігійну громаду села Воля Гамулецька, Жовківського району непокоїть доля старовинної церкви Пресвятої Трійці, розташованої на Хуторі Гамулець. Ансамбль дерев’яної церкви, побудованої у 1756 році опинився під загрозою, через можливе будівництво всього в 50 метрах від нього нового храму для сусідньо го села.
Всі необхідні погодження на початок такого будівництва отримала нещодавно громада села Малі Грибовичі.
Коло церкви Пресвятої Трійці, яка являється унікальною пам’яткою архітектури, оскільки побудована у стилі, так званих двокамерних храмів, де квадрат нефа прилягає до п’ятистінного східного зрубу, знаходиться цвинтар та проходить залізнична колія. Вільний підхід до церкви є тільки з одного боку, і саме там незабаром має розпочатись будівництво.
Попередньо будувати збирались мало не впритул до храму, але зважаючи на чисельні звернення мешканців села Воля Гамулецька депутати Грибовицької сільської ради постановили. Перенести будівництво аж на 50 метрів. Голова Жовківської РДА М. Забольцький вважає, що таке рішенні буде достатнім, або уникнути міжконфесійного конфлікту релігійних громад села Воля Гамулецька та Малі Грибовичі.
Та насправді основна проблема якраз не у людському невдоволенні, хоча і це невдоволення також присутнє – внаслідок будівництва буде обмежений доступ прихожан храму Пресвятої Трійці до їх храму. Будівництво, яке розпочнеться в такій близькості від історичного дерев’яного храму загрожує йому знищенням.
Але, навіть якщо церква уціліє під час будівництва, ансамбль церкви безнадійно згубиться на фоні нової великої церкви, яка закриє красу дерев’яного храму.
Стурбовані долею свого храму мешканці Волі Гамулецької звертаються до інституту «Укрзахідпроектреставрація» та у відділ охорони архітектурної спадщини львівської ОДА з проханням надати громаді села Малі Грибовичі іншої ділянки для зведення храму, та врятувати 265-літню церкву.


      У цьому розпачливому листі є доля - інакше не скажеш - відвертої брехні, оскільки підхід до старої церкви є можливим тільки зі сторони залізничної колії, а тому новозбудована святиня ніяк не може обмежити доступ прихожанам. А от те, що "ансамбль церкви безнадійно згубиться на фоні нової великої церкви", та ще й з золотоблискучою бляхою - це правда. Старенький храм і без того опинився в індустріально-залізничному краєвиді, а тепер його взагалі важко зауважити:


      Бувай же здорова, гамулецька церковце!
Може з новеньким гонтом ти і виглядала би краще, але тепер вже пізно!
Золотокупольна струнка"красуня" - ще недобудована - вже тебе перемогла!

 

 

      ДорогаВ Брюховичах було складно знайти серед дачних ділянок властиву доріжку, але правдами і неправдами ми дійшли до загадкової мети нашої подорожі:

      Цей лев є досконалою копією сучасних ратушевих левів. Однак інтрига полягає в тому, що на щиті лева – польський довоєнний герб Львова. Відомо, що Эвген Дзиндра створив левів для львівської Ратуші у 1948 році. Напевно у них був польський герб, оскільки дещо змінений радянський герб Львова був прийнятий аж у 1967 році. Перекували лев'ячі щити, чи ні – невідомо, але у 1981 році щось сталось: про це пищуть по різному – або відбулась реставрація левів, або їх взагалі замінили?...

 

 

     Скоріш за все була цілковита заміна скульптур, а відтак старенький обшарпаний лев стоїть на території не менш обшарпаного і занедбаного брюховицького санаторія, згадучи свої молоді літа...

 

     Усі фотографії подорожі можна подивитись тут



Обновлен 08 дек 2011. Создан 04 дек 2011